— Донецьк перейменований з Сталіна у 1961г, але його гвардія вся на
місці в назвах вулиць міста: Артема, Постишева, Кирова, Абакумова і
т.д. ще нещодавно була вулиця Вишинського…
Так починається розповідь в ЖЖ. Але не сам виклад трагедії, — хіба мало
ми їх знаємо, — а величезна кількість світлин зацікавила і захопила.
Дивишся на справу рук …
Чиїх рук? Марсіан? Німців? Італійців? Червоних кхмерів?…
Але ні, богообрані. Це ВАШІ діди і батьки палили з наганів в потилиці своїх односельців. Тисячами косили…
Пригадуються безглузді міркування про те, що будинки в Москві та інших містах не могли власні російські служби висаджувати…
Як же ж! Мирно сплячі жителі… А тут СВОЇ з гексогеном… Ні, не буває такого…
Буває, буває. Ще й як буває. І висаджували СУКИ своїх, і стріляли в
потилиці немічним у військово-польових лазаретах, коли німці були вже
близько… А то й просто, висаджували червонопузі червонопузих, тому
що ЦЕ ТАКИЙ НАРОД!
Ім'я йому — РОСІЯНИ!
А може, це рештки собак?!
Донецьк. Рутченково поле. Одне з тисяч…
У пам'ятні сталінські часи місто прагнуло по максимуму відповідати
чести носити це велике ім'я. І, отримуючи, як і всі населені пункти,
рознарядки на арешти і розстріли своїх громадян, просило збільшити їм
норми і ліміти. І замість 1 тис. належних до розстрілу (дані по одному
з наказів до виконання протягом 3 місяців 1937г.), отримувало додатково
4 тис. У музеї Мідного ми теж бачили перехідний прапор змагань серед
відділів НКВД! — це був час перевиконання і зустрічних планів в усіх
державних підприємствах.
Розстрілювали в підвалах НКВД (нині в цій будівлі консерваторія) і
на
самому Рутченковому полі за високою огорожею з дошок, де всіх і
закопували в 100-метрових ровах, заповнених багатошарово тілами вбитих.
В особливо «урожайну» добу розстрілювали до 3 сотень, в одному
документі є цифра 592! Розстріли тут йшли з 33 по 41 рр.
У 1941г. німці, що захопили місто, знайшли це місце, (були й інші, але
документація не збереглася) і, зігнавши народ, примусили розрити свіжі
ще могильні рови і продемонстрували всьому народу ці лиходійства,
кажучи: це зробили не ми!
Довгі десятиліття це поле було покинутим, але мало погану
славу. А в кінці 1988 р. на його краю почали будувати гаражний
кооператив, і дітки автовласників почали обзаводитися простреляннимі
черепами і кістками. Це стало відомо. І навесні 1989 р., не маючи ніяких
планів і документів на це місце, з лопатами в руках сюди прийшли
декілька студентів-археологів Донецького університету і
правозахисників. І навмання почали розкопки. Перший рів заклали під
самими гаражами, і відразу ж пішли кісткові рештки. Викликали
прокуратуру і було заведено справу. Слідчий, що приїхав, кинув фразу;
«А може, це рештки собак?!»
Щоб не було шуму, студентам цю роботу зарахували за практику. Але вони
демонстративно вийшли з комсомолу. Частково розкопкам допомогла стаття
молодого журналіста з «Правди» — «Там, де вирішили будувати гаражі», —
все ж таки центральна преса, на неї в Донецьку звикли орієнтуватися і
реагувати із старанністю. Хлопці зробили величезну роботу, при цьому
слідство вимагало справжніх археологічних розкопок, тобто пошарового
розчищення і опису. Всі черепи мали один або декілька кульових отворів.
В
одній з ям вони знайшли цілу скриньку порожніх бланків на розстріл.
Нагани, трьохлінійка, розсипи гільз і безліч порожніх пляшок з-під вина
і горілки. Ми пригадали, що розстрільній команді в Бутовому ставили
горілку у відрах. Але вражали не стільки вони, а скоріше, молочні
пляшки, що попадаються, зубні щітки, гаманці, шахтарські жетони
(віддаєш жетон- отримуєш лампу) — людей виривали з їх буденного життя
і… Владислав, відповідаючи на наше питання, як вони переживали те, що
відкривалося, сказав, що ними рухало бажання оголити всю правду, а з
кістками археологам не звикати справу мати. Але специфіка цього місця
була дуже важка, він досі пам'ятає русяву косу, що збереглася у
важких глинах.
У цих пластах взагалі ще не завершилося розкладання тіл, і виникла
небезпека зараження. Але розкопки і слідство зупинило не це, а знахідки
останків безлічі поранених червоноармійців, з приладдям військового
госпіталю — кукси, гіпс, кисневі подушки, лікарняний посуд. І свідки —
жителі міста, що приходили до місця розкопок, спочатку обережно, а
потім все більш відкрито розповідали про розстріл своїх же ж поранених
з шпипиталю перед входом в місто німців, — щоб не потрапили в полон! І
ще
було відкрито такий же ж страшний злочин — розстріл учнів ФЗУ, дітей
«ворогів народу». Були знайдені дивом учнівські гімнастерки, що
збереглися, скелети підлітків, пряжки ремісничого училища. 7 липня 1989
було постановлено згорнути розкопки і приступити до розробки заходів
щодо перепоховання.
Вже відриті останки 540 жертв (вважаючи по черепах, в яких було по 2–3
отвори) було складено в скрині і з помпою перепоховано тут же ж,
неподалік, 16 вересня 1989 року.
Пройшло ще 20 років. Гаражний кооператив відгородився від своєї
проблеми бетонною стіною, а безгоспне поле пам'яті використовується
місцевою молоддю для пікніків, — навколо валяються пляшки, сміття. І
недивно, на в'їзді сюди немає ні слова про те, хто вас тут чекає і з
чим.
Ніхто не знає точної кількості похованих тут, але Владислав говорить, що
не менше 70–80 тисяч… І майже кожний з них має нащадків, і, швидше
за все, саме в цьому місті.
Джерело: Гулаг
Наша кнопка
версія для друку
