Перед початком кожної війни у суспільстві є чимало тих, хто
не вірить у її ймовірність. «Усе це дурниця! Цього не може бути», —
так говорять вони. Але гуркіт вибухів і пострілів незабаром змушує їх змінити
свою точку зору.
«Війна з Україною почнеться найближчим часом» —
листівками такого змісту недавно був обклеєний Севастополь від імені
російського політемігранта професора Петра Хомякова.
Незважаючи на грізні попередження, українські обивателі —
від шахтаря до виконуючого обов'язки міністра оборони України — не вірять у
такі перспективи.
Зате в російську загрозу для України вірять західні
оглядачі. Швейцарська газета Neue Zurcher Zeitung відзначає порушення Росією
міжнародного права, прямі погрози Москви Києву — такі ж, як і по відношенню до
Грузії напередодні російського вторгнення.
Також не оминула увагу іноземних оглядачів масова видача
російських паспортів у Криму, як і в Абхазії й Південній Осетії, перед
конфліктом.
Росія реалізує по відношенню до України сценарій, який уже
ефективно спрацював у Грузії.
В останні кілька років Росія вклала великі ресурси в
підтримку проросійських організацій Криму, Одеси, Донбасу, Харківщини. Тільки в
2005 році Москва була готова виділити на дискредитацію ідеї вступу України в
НАТО до 15 мільйонів доларів.
П'ять років інформаційно-пропагандистська машина Росії не
втомлюється покладати на Україну провину за погіршення двосторонніх відносин. У
той же час, у російському суспільстві досягнуте стійке сприйняття України в
якості ворога Росії — в одному ряду із Грузією.
По деяких неофіційних оцінках у колах українських
військових, ймовірність війни між Україною й Росією в найближчі півроку
становить не 20, і не 50, а близько 70%!
Період інформаційних, газових і дипломатичних загострень
завершується. Холодне протистояння плавно переростає у гарячий конфлікт.
11 серпня президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв своєю
безпрецедентно твердою заявою з приводу України підірвав віру мільйонів
українців в «дружні» і «братні» відносини двох держав.
Характер і тон заяви не припускав можливості полюбовного вирішення протиріч між
сторонами.
У вересні Державна дума РФ затвердила виправлення до закону
« Про оборону». Тепер Росія може переправляти свої війська за кордон
для ведення бойових дій.
За законом — з метою відбиття або запобігання агресії проти
іншої держави й захисту громадян Росії на території чужої держави.
Українські спостерігачі практично випустили з уваги один
важливий факт. З 1 вересня почав діяти указ президента Росії про
підпорядкування Чорноморського флоту (ЧФ) командуючому Північнокавказьким
військовим округом (ПКВО).
Таким чином, чорноморські сили Росії відтепер будуть діяти в
одній зв'язці з 58-ю загальновійськовою армією — найбільш боєздатним
загальновійськовим з'єднанням Росії, яке пройшло другу чеченську війну й загартування
в Південній Осетії.
Очевидно, централізація командування 58-ї армією й
Чорноморським флотом у рамках ПКВО необхідна для поліпшення координації. Що це,
як не підготовка до спільної операції?
Тепер, географічна зона відповідальності Північнокавказького
військового округу проходить від Севастополя, Ялти, Сімферополя й Феодосії, де
в Криму розташовані основні об'єкти флоту, перетинає Керченську протоку,
проходить через Новоросійськ, Геленджик, Гудауту й далі по території Росії.
29 вересня цього року Українська громада Севастополя
виступила із заявою, інформація якої підтвердилася також з інших джерел.
«Як стало відомо із джерел у ЧФ, штабом Чорноморського
флоту Російської Федерації завершена чергова планова рекогносцировка території
кримського півострова для планування й підготовки її захоплення повітряним
десантом і морською піхотою ЧФ РФ із залученням частини сил Новоросійської
повітрянодесантної дивізії з урахуванням досвіду останньої війни на Кавказі.
Відповідними фахівцями штабу ЧФ РФ були визначені й нанесені
на оперативні карти шляхові сполучення Севастополь — Ялта — Феодосія,
Севастополь — Сімферополь — Феодосія — Керч, і так само враховані всі
пришляхові будинки й спорудження з бетонними підвалами, які, на думку
російських військових експертів, можуть бути використані українською стороною в
якості опорних пунктів.
Надходить інформація про перекидання сил 58-й армії Росії в
безпосередню близькість до українських кордонів — до Ростова-на-Дону й
Таганрогу.
Експерти не виключають, що її можлива участь в
україно-російському конфлікті припускає вихід театру бойових дій за межі
Кримського півострова з можливою окупацією Східної України.
Військове командування України, на відміну від політиків,
захоплених передвиборною кампанією, усвідомлює реальність і близькість
російської загрози.
У 20-тих числах вересня по всій Україні пройшли
широкомасштабні навчання. У Криму навчання проходили з умовною метою вибити з
півострова російського загарбника, який загрожує територіальній цілісності
України. У них взяли участь більш 480 військовослужбовців і майже 80 одиниць
військової техніки.
Варто відзначити, що можливі сили Росії значно більші. У
складі ЧФ РФ у Криму крім 55 бойових кораблів, підводних човнів і катерів
перебувають 810-тий окремий полк морської піхоти й 382-ий окремий батальйон
морської піхоти, берегові підрозділи.
Усього — до 25 000 особового складу, 132 ББМ і 24
артилерійських одиниць калібру 100 міліметрів і вище. Також налічується 20
літаків Су-24М и Су-24МР, Ан-26, і до 10 вертольотів Ка-27.
58-а загальновійськова армія Росії нараховує близько 70
тисяч людей особового складу. В арсеналі армії перебувають 609 танків, майже 2
тисячі БМП і БТР, 125 мінометів і гармат, 190 установок «Град» і 450
зенітних систем.
Одна тільки ця армія перевищує кількісно основне озброєння
всіх українських військ, які перебувають у безпосередній наближеності до Росії
й у Криму.
Бюджетне недофінансування української армії практично
поставило її на коліна. Українським солдатам грошей попросту не вистачає на
одяг, харчування й мило. Але військовим заборонено скаржитися на свій стан.
Якщо у 1991 році Україна володіла достатнім потенціалом для
забезпечення більш ніж п'ятимільйонної армії протягом трьох років війни, то
тепер, за експертними оцінками, Україна не витримає навіть тижня
повномасштабних бойових дій.
Ситуація в Україні погіршується політичною плутаниною,
наближенням президентських виборів і практичним безвладдям. Навряд чи в Кремлі
могли мріяти про кращий момент для силового розв'язання кримського питання.
Безумовно, «силовий варіант» не почнеться на
порожньому місці. Йому буде передувати ряд провокацій — можливо, протести й
бунти проросійських організацій (при активній участі громадян РФ із числа
різних козачих організацій і осіб з подвійним громадянством) у проблемних
регіонах України, аж до громадянського кровопролиття.
Чи може Україна ще щось змінити, всупереч жалюгідному стану
справ? Може!
Українське суспільство, яке не вірить у реальність війни,
повинне усвідомити її раніше, ніж про це заговорять гармати.
Україна повинна нанести превентивний інформаційний удар,
попередивши про погрозу світове співтовариство. Єдина можливість зберегти
status quo — створити умови, при яких агресія стане невигідна Росії.
Тоді кожний випад проти України буде обертатися для Кремля
нехай навіть і перемогою, але пірровою.
Загроза реальна. А для тих, хто в цьому сумнівається, варто
нагадати відому розмову Уїнстона Черчилля з письменником Андре Моруа, яка
відбулася ще до початку активних бойових дій на Західному фронті Другої
світової війни.
Черчилль запитував, про що той пише. «Ви знаєте, я пишу
про життя, про смерть, про любов, про високе, про вічне», — відповідав
Моруа. Черчилль помітив: «А я б на Вашому місці так не робив, я б писав
тільки про одне: у Франції немає літаків».
«Боже мій, яка обмежена людина», — подумав Андре
Моруа після зустрічі із Черчиллем. Але за 70 днів німці були вже в Парижі.
Олексій ТОЛКАЧОВ
Джерело: Бандерівець
Наша кнопка
версія для друку
